Гвоздика 50 г, Чакді; Clove 50 g, Chukde

Гвоздика запашна має стимулюючу, відхаркувальну, вітрогінну, знеболювальну, антисептичну та паразитарну дію, покращує роботу шлунково-кишкового тракту.

Латинська назва: Syzygium aromaticum, Eugenia aromatica (caryophyllata)
Англійська назва: Clove
Використані частини: висушені бутони квіток

Діючі речовини: бутони гвоздики запашної містять ефірну олію (17-20%), дубильні речовини (20%), слизи, жири, а також флавоноїди, стероли, каріофілін та майже 10% жирної олії, тритерпенові сапоніни, вітамін С. Головною складовою частиною ефірної олії є евгенол.

Цілюща дія
Фармакологи вважають олію гвоздики запашним прекрасним антисептиком та ефективним засобом від зубного болю. Сучасні довідники з ароматерапії стверджують, наприклад, що «енергетика» гвоздики здатна: пожвавити природність, ліквідувати очікування невдачі, позбавити істеричності натури, допомогти захиститися від чужої злості та заздрості.
Звичай жувати гвоздику при зверненні до королеви пізніше щепився і в Англії за царювання Єлизавети I.
У формі настоянки гвоздика запашна призначається головним чином як дезінфікуючий засіб для порожнини рота і горла, а також як шлунковий засіб, що збуджує. Гвоздика запашна має стимулюючу, відхаркувальну, вітрогінну, знеболювальну, антисептичну та паразитарну дію, покращує роботу шлунково-кишкового тракту. Масло гвоздики запашної допомагає при грибкових стоматитах, молочниці. Про гвоздику запашної говорять: «Занадто багато – нездорово!» Це однаково стосується як пряності, так і лікарського препарату. Усі види лікарської сировини, багаті на ефірну олію, дратують слизову оболонку, що у малих лозах добре, а великих – шкідливо. Гвоздика запашна не рекомендується при гіпертонії.

Застосування
Гвоздика використовується як пряність, а також для отримання гвоздикового масла, що застосовується як ароматизатор у парфумерії та лікеро-горілчаному виробництві.

У кулінарії гвоздика йде головним чином на приготування маринадів (грибних, фруктово-ягідних, м'ясних, овочевих, рідше рибних), а також входить до складу різноманітних сумішей прянощів, що використовуються в кондитерському, рибоконсервному та ковбасному виробництвах. Окремо або в поєднанні з корицею гвоздику використовують у солодких стравах - компотах, пудингах, кондитерських виробах, у поєднанні з чорним перцем - при приготуванні смаженого або тушкованого м'яса, баранини, свинячих і м'ясних жирних фаршів, м'ясних міцних бульйонів, а також соусів, що подаються домашній птиці (кури, індички). Для кондитерських та солодких страв – де слід уникати гіркоти – краще використовувати головки (капелюшки) гвоздики, а для м'ясних страв та маринадів – черешки. Гвоздику треба закладати в різні страви в різні часи: в маринади-в процесі їх приготування разом з іншими компонентами, в тісто і фарш - до теплової обробки, в м'ясні страви - за 10-15 хвилин до готовності, бульйони, супи, компоти - за 3-5 хвилин до готовності. Справа в тому, що гвоздика добре розчиняється, тобто передає свій аромат і смак не тільки в гарячій, а й у холодній воді, причому повідомляє рідини не лише запах, а й колір (коричневий). При підвищених температурах, особливо при кип'ятінні, аромат гвоздики випаровується, а смак розчину чи страви стає гірким, особливо неприємним у солодких стравах та кондитерських виробах. Ось чому чим тонший аромат гвоздики ми хочемо повідомити страву, тим пізніше ми маємо її закладати. Там, де гвоздику необхідно закладати до теплової обробки, внаслідок якої дія її гіркого початку посилюється, слід бути особливо обережним у дозуванні, особливо у кондитерських виробах. Цілком не можна закладати гвоздику в страви, що вимагають тривалої теплової обробки і одночасно ранньої закладки прянощів, наприклад, у плави. Найбільш високі норми закладки гвоздики в маринади: у грибні - 1-2 грами на 10 кілограмів грибів, у фруктово-ягідні та овочеві - 3-4 грами на 10 літрів заливки. Існуючі в деяких кулінарних посібниках досить високі норми закладки гвоздики (до 1 грама на 1 літр маринаду) виникли свого часу внаслідок того, що гвоздика поряд з чорним перцем була самою ходовою пряністю і через брак (або через незнання) інших заміняла своєю кількістю їх. Оскільки в маринади повинен входити якомога ширший набір прянощів, краще значно знижувати частку гвоздики, збільшуючи частку інших, особливо європейських прянощів. Слід також уникати великих доз гвоздики в поєднаннях з оцтом, вином і взагалі спиртовмісними рідинами, які часто входять до складу рецептур різних маринадів, соусів і підлив. У спирті розчиняються (екстрагуються) набагато сильніше гіркі фракції гвоздики, які не лише неприємні власними силами, а й шкідливі для здоров'я людини. У тісто можна закладати приблизно 4-5 бруньок гвоздики на 1 кілограм вкладених продуктів за наявності інших прянощів, у складі яких гвоздика може становити від 1/5 до 1/7 частини. Сирні пасти вимагають ще меншої дози-2-3 мелені бруньки гвоздики або 4-5 капелюшків на 1 кілограм сиру. У компоти, супи, бульйони цілком достатньо класти 1 нирку для 2—2,5 склянки рідини, у разі, трохи більше 3 нирок на 1 літр. При приготуванні м'яса допустимо використовувати 2 нирки для порцію, причому при смаженні гвоздика вживається в меленому вигляді, а при гасінні в цілому. Якщо при цьому вживають інші прянощі, норму гвоздики знижують наполовину.

Гвоздика запашна має стимулюючу, відхаркувальну, вітрогінну, знеболювальну, антисептичну та паразитарну дію, покращує роботу шлунково-кишкового тракту.